Найкращі інтереси дитини vs законодавство у сфері застосування ДРТ (сурогатне материнство)

Ты будешь жить на свете десять раз,
Десятикратно в детях повторенный,
И вправе будешь в свой последний час
Торжествовать над смертью покоренной.
В. Шекспір

ВСТУП. АКТУАЛЬНІСТЬ. ІДЕЯ
Діти – це не тільки майбутнє нації, вони – сьогодення кожної родини, держави і світу. Саме тому діяльність із захисту прав дитини визначено загальнодержавним пріоритетом.
Завдяки розвитку науки та медицини для багатьох безплідних сімей стало можливим реалізувати своє природне право на продовження роду й батьківство через застосування програми сурогатного материнства та втілити в життя мрію мати дитину. Застосування допоміжних репродуктивних технологій разом з наданням сім'ям додаткових можливостей для втілення вищезазначених природних прав ставить перед державами завдання створення дієвих правових механізмів регулювання відносин в сфері репродуктології. Важливість вдосконалення правового регулювання сфери надання послуг допоміжних репродуктивних технологій обумовлена непоодинокими випадками порушень прав осіб, які скористалися такими послугами, в тому числі з боку медичних установ. Однією з причин незахищеності прав одержувачів таких послуг є широке договірне регулювання відносин у сфері репродуктології за відсутності законодавчих гарантій забезпечення їх захисту. Наприклад, до адвоката Гаро Г.О. звернулася жінка, піддана Великої Британії, з проханням захистити її права та права її чоловіка від порушень з боку медичного закладу, з яким укладений договір про надання послуг ДРТ – пронуклеарного переносу. Договір про застосування саме такої репродуктивної технології був укладений за рекомендацією медичного закладу. В ході виконання договору медичний заклад допустив порушення його умов про використання генетичного матеріалу донора. Листування з клінікою жодного результату не дало, медичні працівники стверджують, що порушень з їх сторони немає, а подружня пара неправильно зрозуміла умови договору.

Особливої уваги заслуговують питання захисту дітей, народжених в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. Такі діти є надзвичайно незахищеними на законодавчому рівні.
Актуальність теми правового захисту дітей, народжених в результаті застосування сурогатного материнства, обумовлена також прецедентами порушення прав новонароджених, проблемою так званого «репродуктивного туризму» в Україну, ситуаціями з народженням дітей в сурогатних програмах без генетичного зв'язку з «потенційними» батьками та випадками зловживання правами учасників таких програм. На міжнародному рівні Європейський суд з прав людини визначив пріоритетом найкращі інтереси дитини при виборі державами засобів та при застосуванні способів для встановлення юридичного зв'язку між дитиною та ймовірними батьками в відносинах сурогатного материнства.
Метою цього дослідження є розкриття правової концепції захисту інтересів дитини, народженої в результаті допоміжних репродуктивних технологій (сурогатного материнства), яка передбачає функціональну систему понять і норм, з діючими способами, засобами і методами подолання існуючих проблем і вирішення завдань.

ЗАКРІПЛЕННЯ ПОНЯТТЯ «НАЙКРАЩІ ІНТЕРЕСИ ДИТИНИ» НА ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ
Принцип дотримання «найкращих інтересів дитини» при ухваленні рішень, що стосуються дитини першочергово закріплений в Конвенції про права дитини (далі – Конвенція), яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, а ч. 1 ст. 2 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що законодавство про охорону дитинства ґрунтується, зокрема, на Конвенції Відповідно до п.п. 1, 2 статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. В пункті 1 ст. 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Законодавство України містить визначення поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини». Так, у ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Аналіз наведених норм дає можливість зробити висновок, що в основі прийняття будь-яких рішень стосовно дитини, в тому числі у разі народження дитини із застосуванням методу сурогатного материнства, завжди повинні бути міркування найкращого забезпечення її інтересів. А тому важливо забезпечити, щоб закони, політика та практика у сфері сурогатного материнства відповідали принципам недискримінації, найкращого забезпечення інтересів дитини, праву дітей на життя, розвиток, вираження своїх власних поглядів.

РОЗКРИТТЯ ПРОБЛЕМИ. ЧИННЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ. СУДОВА ПРАКТИКА. ПРАКТИКА ЕСПЛ
Наразі в Україні законодавчу базу з регулювання відносин застосування допоміжних репродуктивних технологій (в т.ч. сурогатного материнства) складають норми:
— Цивільного кодексу України,
— Сімейного кодексу України,
— Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»,
— Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2013 № 787 (далі – Порядок застосування ДРТ в Україні),
— Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5 (далі – Правила державної реєстрації актів цивільного стану).

В Україні відсутній єдиний профільний закон, який в повній мірі врегулював би відносини сурогатного материнства з гарантіями захисту прав дітей, народжених в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. При цьому, окремі положення законодавства регулюють певні питання захисту прав дітей, народжених через сурогатне материнство. Так, Цивільний кодекс України презюмує право повнолітніх жінки або чоловіка на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій за медичними показаннями (ч. 7 ст. 281). Сімейний кодекс України визначає походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (ст. 123) та закріплює неможливість оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір'ю (ч. 2 ст. 139).

Порядок застосування ДРТ в Україні регулює відносини між пацієнтами (жінками, чоловіками) та закладами охорони здоров'я, які забезпечують застосування методик допоміжних репродуктивних технологій, визначає механізм та умови застосування методик допоміжних репродуктивних технологій, та містить визначення базових термінів. Зокрема, пунктом 6.1. Розділу VI Порядку застосування ДРТ визначено, що подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється СМ, повинно (повинен) мати генетичний зв'язок з дитиною. В п. 6.9. Розділу VI Порядку застосування ДРТ вказано, що для реєстрації народження дитини подружжя, щодо якого застосовувалося сурогатне материнство, подає до органу, що здійснює державну реєстрацію актів цивільного стану, разом із відповідною заявою довідку про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом. Форма довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом, що видається закладом охорони здоров'я, в якому проводиться процедура сурогатного материнства, затверджена вказаним Порядком. Аналогічні вимоги щодо довідки про генетичну спорідненість містяться в п. 11 Глави І Розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні. Також, зазначені Правила встановлюють порядок державної реєстрації народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. Фокус уваги зведено на наведені положення через проблеми в їх практичній реалізації. Як показує практика, чинне законодавче регулювання застосування сурогатного материнства не захищає в повній мірі права та законні інтереси учасників програм сурогатного материнства. При цьому найбільшого захисту та відновлення порушених прав потребують діти, народжені завдяки таким програмам, особливо, коли мова йде, наприклад, про необхідність підтвердження законності їх походження (переважно у випадках, коли учасниками сурогатних програм є іноземці) або про запобігання виникненню ризиків торгівлі дітьми.

Невизнання урядами іноземних держав факту реєстрації батьками дитини, народженої в сурогатній програмі, подружжя – учасників програми В Україні закріплена презумпція батьківства біологічних батьків, які є замовниками програми сурогатного материнства. Проблеми із встановленням походження дітей виникають, коли замовниками сурогатних програм стають іноземці, в державах походження яких сурогатне материнство заборонено повністю або визнання батьківства в таких випадках можливе лише через процедуру усиновлення. Трапляються випадки, коли уряди іноземних держав не визнають державну реєстрацію народження дітей, проведену органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та вимагають підтвердження батьківства в судовому порядку (відповідно до чинного процесуального законодавства справи про встановлення фактів юридичних відносин розглядаються в порядку окремого провадження).

ПРИКЛАД 1. 03.09.2019 Святошинським районним судом міста Києва була розглянута справа № 759/10945/19 про встановлення юридичного факту родинних відносин. До суду звернулася громадянка Німеччини, яка в обґрунтування заяви зазначила, що в Україні у заявниці та її чоловіка народився син в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства та який має генетичну спорідненість з подружжям, що підтверджується довідкою про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька), виданої Медичним центром ТОВ «ВІОТЕХСОМ». Сурогатна матір дитини, яка народила дитину, надала свою згоду на реєстрацію подружжя батьками дитини.

У зв'язку з тим, що заявниця та її чоловік є громадянами Німеччини та постійно там проживають, для законної реєстрації дитини на території Німеччини виникла потреба у судовому порядку встановити факт спорідненості заявника з дитиною, оскільки за законом Німеччини матір'ю дитини вважається жінка, яка її народила, при цьому видане в Україні свідоцтво про народження дитини в ФРН не визнається як рішення компетентного органу України і не змінює правове становище. Крім того, невизнання факту реєстрації матір'ю дитини в Україні Верховним судом ФРН обґрунтовується тим, що така дія підтверджується не рішенням суду, а рішенням (актом) українського органу реєстрації актів цивільного стану, яке не відповідає змісту частини 1 параграфу 108 Закону ФРН «Про провадження у справах сім'ї та з питань добровільної підсудності».

Суд дійшов висновку, що відмова органів ФРН у визнанні факту реєстрації заявниці матір'ю дитини порушує її права та права дитини, оскільки зі статусом матері пов'язані всі права та обов'язки її щодо дитини, зокрема матеріального забезпечення та піклування, які вона набула згідно законодавства України. З урахуванням висновку, викладеного у рішенні Верховного федерального суду ФРН ХІІ ZB 320/17 від 20 березня 2019 року, таке порушення прав заявниці може бути усунено шляхом встановлення факту родинних відносин в суді України за місцем народження дитини з винесенням відповідного судового рішення. Дослідивши обставини справи, надані докази, суд прийняв рішень про задоволення заяви та встановлення факту родинних відносин між заявницею та дитиною, народженою в сурогатній програмі. З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84089176

ПРИКЛАД 2. 22.04.2019 Куп'янським міськрайонним судом Харківської області була розглянута схожа справа № 628/828/19.
Заявником є мати дитини, народженої в сурогатній програмі, піддана Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. Батьком дитини є громадянин Республіки Філіппіни. При реєстрації народження дитини Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану подружжя було вказано батьками дитини. Звернення до суду було обумовлене необхідністю встановлення спорідненості між біологічними батьками та дитиною. Подружжя мало намір покинути Україну та повернутися додому. У лютому 2019 року вони звернулися до посольства Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні з заявою про отримання паспортного документа для дитини, однак їм було роз'яснено, що окрім свідоцтва про народження дитини, виданого в Україні, необхідно надати судове рішення щодо спорідненості їхнього подружжя з дитиною. Підставою відмови у прийняття документів та видачі паспорту дитини є той факт, що за законодавством Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії для того, щоб зареєструвати та надати паспортний документ дитині, яка була народжена шляхом застосування допоміжних репродуктивних технологій, необхідно отримати Розпорядження суду Великої Британії про міру спорідненості у відповідності до Акту Великої Британії про запліднення людини та ембріології (2008 року), не зважаючи на видане свідоцтво про народження дитини в Україні, де така дитина була народжена. За результатами розгляду справи судом було прийняте рішення про задоволення заяви. Повний текст рішення за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81322742

Відсутність генетичного зв'язку дитини з «потенційними» батьками Як зазначалося вище, однієї з обов'язкових умов застосування сурогатного материнства є наявність генетичного зв'язку між плодом та хоча б одним із батьків, що підтверджується відповідною довідкою, медичного закладу, який надає послугу застосування допоміжних репродуктивних технологій. Проте зазначений механізм підтвердження дотримання умови про генетичну спорідненість не є стовідсотковою гарантією запобігання випадкам народження дітей в сурогатних програмах без генетичного зв'язку з батьками – учасниками такої програми. Причинами порушень можуть бути як зловживання з боку медичних установ, так і замовників послуг. Випадки порушень умови про генетичну спорідненість переважно виявляються, коли учасниками сурогатних програм є іноземці, адже про відсутність генетичного зв'язку стає відомо в результаті проведення ДНК досліджень на вимогу компетентних органів, держав, куди батьки намагаються вивезти дитину, народжену в сурогатній програмі. Як наслідок: скасування актових записів про народження дитини та передача їх долі на розсуд органів опіки та піклування, переведення дітей до дитячих будинків та притягнення батьків до відповідальності в іноземних країнах, порушення кримінальних проваджень щодо працівників медичних закладів, порушення прав батьків і інтересів дітей, народжених в результаті ДРТ.

ПРИКЛАД 1. Справа розглядалась 6 жовтня 2010 року у Солом'янському районному суді міста Києва за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах малолітньої дитини до органу реєстрації актів цивільного стану районного управління юстиції у м. Києві, органу опіки та піклування, про внесення змін до актового запису про народження. Предмет позову: вимога про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батьків та зобов'язання органу опіки та піклування підготувати рішення про внесення в актовий запис відомостей про дитину та її батьків на підставі ч. 2 ст. 135 СК України (державна реєстрація народження дитини за рішенням органу опіки та піклування, коли батьки дитини невідомі). В цій справі було встановлено факт скоєння злочину, особи-замовники, які записані батьками цієї дитини не є її біологічними батьками. Дитина була народжена сурогатною матір'ю, яка була запліднена в результаті застосування донорського матеріалу анонімних донорів жінки та чоловіка, відомості про яких встановити неможливо. Суд прийшов до висновку, що факти викладені у позові знайшли своє підтвердження, зокрема, факт того, що в оскаржуваному актовому записі про народження дитини, батьками останньої записані особи, які такими не являються, адже не мають з нею генетичного зв'язку, тому зазначені відомості підлягають виключенню з актового запису про народження дитини, як неправдиві. Позовні вимоги прокурора в інтересах дитини було задоволено. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/11647727# )

ПРИКЛАД 2. Широкого розголосу в липні 2018 року набув випадок, що трапився із громадянами Італійської Республіки, які в 2011 році скористалися програмою сурогатного материнства в одній з клінік м. Києва. На початку 2011 року подружжя – громадяни Італійської Республіки уклали договір про застосування щодо них допоміжних репродуктивних технологій (сурогатного материнства) з медичним закладом міста Києва. Подружжя не надавало генетичний матеріал. Після народження дитини її батьками було зареєстроване подружжя громадян Італійської Республіки на основі документів, виданих медичним закладом. В жовтні 2011 року дитина була вивезена до Італії. Проте вже на території Італійської Республіки правоохоронними органами був викритий факт повідомлення неправдивої інформації про походження дитини і за результатами досліджень встановлено відсутність генетичного зв'язку дитини із подружньою парою. Як результат, дитина була переведена до дитячого будинку, а батьки притягаються до відповідальності за законами Італійської Республіки. В Україні працівникам медичного закладу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за статтею, яка передбачає відповідальність за торгівлю людьми (ч. 3 ст. 149 КК України), а головному лікарю – також за підробку документів, поєднану з торгівлею людьми (ч. 3 ст. 149, ч. 1 ст. 366 КК України) (http://reyestr.court.gov.ua/Review/77743943#).

ПРИКЛАД 3. Ще один випадок із народженням в сурогатній програмі дитини без генетичного зв'язку з «потенційними» батьками став відомим в вересні 2019 року. Він трапився із громадянами Китаю, які звернулися до медичного закладу м. Києва та уклали договір про надання послуг із застосування сурогатного материнства. Біоматеріал був відібраний батька та використана донорська яйцеклітина. Після народження дитини подружньою парою був проведений ДНК-тест (обов'язкова умова для ввезення дитини на територію Китаю за законодавством КНР), результати якого показали відсутність генетичного зв'язку дитини та батька. Медичний заклад свою вину у вказаній ситуації повністю заперечує. Фактично потерпілими є батьки та дитина, права на сім'ю якої та законні інтереси порушені. Чи відповідає інтересам цих дітей ухвалені рішення судів, внаслідок яких доля дитини передана на розсуд органів опіки та піклування? Це питання морально-етичного характеру. Однак, такі рішення відповідають нормам законодавства України та законам країн резиденства потенційних батьків.

Проблема полягає в тому, що норми діючого законодавства не завжди відповідають інтересам дитини та не забезпечують належного захисту прав дітей, народжених в результаті ДРТ. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Врахування практики ЄСПЛ у справах, пов'язаних з репродуктивними правами, є необхідним у разі надання правової допомоги іноземним громадянам для повного з'ясування правових наслідків застосування сурогатного материнства та можливості виникнення труднощів при поверненні в державу походження після народження дитини.
Прикладом ризику розлучення з сім'єю дитини народженої з використанням сурогатного материнства є справа Paradiso and Campanelli v. Italy. В рамках розгляду цієї справи італійська влада встановили відсутність генетичного зв'язку між сурогатною дитиною і батьками, відмовилися визнати наявність родинних стосунків між батьками і дитиною і помістила дитину до дитячого будинку, а потім передали іншій сім'ї. У той же час, за висновком соціальних служб, в сім'ї заявників були прекрасні умови проживання дитини, і догляд за ним відповідав найвищим стандартам. Італійські суди, при цьому керувалися відсутністю генетичної зв'язку між дитиною і заявниками, а також необхідністю припинити порушення національного законодавства. Визнаючи, що дитина неминуче постраждає від розлуки з люблячою сім'єю, в якій вона провела в загальній складності вісім місяців, національні суди, врахувавши нетривалість цього терміну і юний вік дитини, дійшли до висновку, що ця травма не буде непоправною і вжили заходів для оперативного усиновлення дитини в нову сім'ю.

Приступаючи до розгляду цієї справи, ЄСПЛ проаналізував, чи склалися сімейні стосунки між заявниками та дитиною. Адже наявність фактичних сімейних відносин, виходячи з практики Суду, можлива за відсутності як біологічних зв'язків, так і юридичного оформлення. Значення мають якість відносин і тривалість спільного проживання. Встановивши наявність міцних зв'язків між заявниками та дитиною на перших етапах її життя, що підкріплювалося висновками психолога і соціальних працівників, національні суди все ж зробили висновок, що заявники, залучаючись до протиправної діяльності, самі поставили ці відносини під загрозу. Таким чином, з огляду на нетривалий термін спільного проживання, відсутність біологічних зв'язків і невизначеність юридичних перспектив таких відносин, всупереч емоційних зв'язків і бажання заявників бути батьками, Суд дійшов висновку, що дані відносини не можна характеризувати як фактично сімейні. Суд не знайшов порушення ст. 8 Конвенції в цій справі, відзначивши скрупульозність аналізу інтересів дитини національними судами. Європейський суд дійшов висновку, що державні суди встановили справедливу рівновагу між різними інтересами (приватними та публічними) та діяли в допустимих межах власного розсуду. На варті захисту найкращих інтересів дитини стоїть позиція Європейського суду з прав людини, відображена також в консультативному висновку Європейського суду з прав людини, наданого на запит Касаційного суду Франції від 05.10.2018.

Відповідно до зазначеного висновку, в ситуації, коли дитина народжена за кордоном за допомогою сурогатного материнства і була зачата з використанням гамет ймовірного батька і стороннього донора, і коли законні відносини одного з батьків і дитини з ймовірним батьком були визнані в національному законодавстві, право дитину на повагу до особистого життя в розумінні ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб внутрішнє законодавство передбачало можливість визнання законних відносин батьки-дитина з ймовірною матір'ю, вказаною в свідоцтві про народження на законних підставах. Суд зробив висновок, що абсолютна неможливість отримання визнання відносин між дитиною, народженою шляхом сурогатного материнства за кордоном, та ймовірною матір'ю, є несумісною з забезпеченням і захистом найкращих інтересів дитини, які вимагають, щоб як мінімум кожна ситуація розглядалася з врахуванням конкретних обставин справи. Право дитини на повагу до особистого життя не вимагає такого визнання в формі запису в реєстрі народжень, шлюбів і смертей деталей свідоцтва про народження, юридично оформленого за кордоном. Проте може застосовуватися інший спосіб, наприклад, такий як усиновлення дитини ймовірною матір'ю. Вибір засобів, за допомогою яких можна було б визнавати юридичні відносини між дитиною та ймовірними батьками, знаходиться в межах розсуду держав. Інші способи також можуть належним чином відповідати найкращим інтересам дитини, включаючи усиновлення. Проте такі процедури повинні забезпечувати швидке та ефективне застосування таких способів у відповідності з найкращими інтересами дитини. Таким чином, Європейський суд в своїй практиці посилається на необхідність забезпечення в першу чергу найкращих інтересів дитини.

ПРОПОЗИЦІЇ. ЗМІСТ ПРАВОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ ДИТИНИ, НАРОДЖЕНОЇ В РЕЗУЛЬТАТІ ДРТ (СМ)

Стрімким розвитком біомедицини в України сформовано соціальні відносини з народження дітей через застосування допоміжних репродуктивних технологій, але на законодавчому рівні відсутні правові норми, які забезпечують захист найкращих інтересів дитини, народженої в результаті ДРТ (СМ). Беззаперечно важливим є необхідність прийняття профільного закону у сфері допоміжних репродуктивних технологій, в т.ч. сурогатного материнства. Однак, задля правового забезпечення інтересів дитини та вирішення актуальних проблем використання допоміжних репродуктивних технологій недостатньо окремих інструментів, як то прийняття спеціального закону, а необхідна цілісна діюча правова концепція.

Правовою концепцією захисту інтересів дитини, народженої в результаті допоміжних репродуктивних технологій (сурогатного материнства), пропонується охопити: ідею, єдиний понятійний апарат, прийняття профільного закону, визначення істотних умов договору про застосування ДРТ та встановлення єдиних вимог до регулювання договірних відносин між медичними закладами, замовниками послуг сурогатного материнства (потенційних батьків) і сурогатною матір'ю, інструменти, засоби та методи подолання існуючих проблем і вирішення актуальних завдань, встановлення гарантій захисту інтересів дитини, запровадження механізму державного регулювання й контрою, принцип подвійної відповідальності, міжнародне співробітництво. Наразі пропонується розкрити зміст деяких складових правової концепції захисту інтересів дитини, народженої в результаті допоміжних репродуктивних технологій (сурогатного материнства). В основу розроблення та запровадження правової концепції захисту інтересів дитини, народженої в результаті допоміжних репродуктивних технологій (сурогатного материнства), покладено ідею цінності нового життя. Життя людини визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і інтереси дитини, народженої через програми сурогатного материнства, є не менш цінними, й потребують особливого захисту та гарантій з боку держави.

Ідея цінності нового життя є достатньою мотиваціє для впровадження та обґрунтування інструментів контролю над відносинами між медичними закладами, замовниками послуг сурогатного материнства (потенційних батьків) і сурогатною матір'ю. Пропонується на державному рівні (в профільному законі) встановити наступні інструменти контролю:

— обов'язкова нотаріальна форма договору про застосування допоміжних репродуктивних технологій (сурогатне материнство);
— облік укладених договорів про застосування ДРТ (СМ);
— обов'язкове проведення акредитованим закладом охорони здоров'я ДНК-тесту на підтвердження факту про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом;
— контроль за виконанням договору про застосування ДРТ (СМ) на стадіях: укладання (нотаріус), фактичного застосування репродуктивної технології (акредитована медична установа), факту народження дитини (медична установа/пологовий будинок), підтвердження факту про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом (заклад охорони здоров'я), реєстрації факту народження (органи реєстрації актів цивільного стану), ввезення дитини на територію іноземної держави та оформлення документів (посольства і консульства іноземної держави) – для учасників програми з іноземних країн).

Ефективним інструментом із захисту інтересів дитини, народженої в результаті ДРТ (СМ), коли батьки являються громадянами іноземної держави, вбачається налагодження «зворотного зв'язку» з офіційними органами цієї держави, на яку покладено функції захисту прав дітей. Такий інструмент можливо запровадити через укладання міжнародних договорів та співпрацю з міжнародними організаціями. Правова концепція захисту інтересів дитини, народженої в результаті допоміжних репродуктивних технологій (сурогатного материнства) передбачає принцип подвійної відповідальності кожного дієздатного суб'єкта цих правовідносин. Так, позитивна (перспективна) відповідальність полягає в усвідомленні ідеї цінності нового життя, повазі до найкращих інтересів дитини, та сумлінному виконанні своїх обов'язків перед іншими учасниками програми, державою, народженою дитиною. Негативна (ретроспективна) юридична відповідальність полягає в порушенні норм законодавства, умов укладеного договору, прав інших учасників програми та передбачає зазнати несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру. Практична цінність правової концепції захисту інтересів дитини, народженої в результаті допоміжних репродуктивних технологій (сурогатного материнства), полягає не тільки в імплементації інструментів, методів та відповідальності на державному рівні, але й в популяризації ідеї про право кожної дитини на щасливе та безтурботне дитинство та пріоритет найкращих інтересів дитини на міжнародному рівні.

З текстом статті на сайті Національної асоціації адвокатів України можна ознайомитись за посиланням: